Напередодні Дня міста в державному
історичному музеї пройшло відкриття персональної фотовиставки Ольги Кацан. На
ній представлено сорок п’ять фотографій з колекції нашого керівника.
«Відбирала фото не я, а
працівники музею, – чесно зізналася Ольга. – Це був погляд збоку, адже мені
важко зосередитися на емоційній складовій, коли переглядаю фото, більше звертаю
увагу на техніку. І дуже критикую себе».
Фотовиставку представили
у незвичайній формі, а саме у вигляді випуску теленовин з трансляцією вистави. Ведуча
Юлія Камінська дізналася подробиці про підготовку й кілька цікавинок із
творчого життя авторки світлин від директора музею Наталії Йови та Олиної
колеги Олени Кравчун, які «були на прямому зв’язку зі студією». Потому винуватиця
дійства перевтілилася у героїню міні-вистави «Один день з життя фотографа». За сценарієм, присутніх знайомили з
бориспільськими родзинками дві мандрівниці: блогер й місцева фотографиня. Разом
вони пройшли шлях від аеропорту до вуличок обабіч центральної площі. А
екскурсантами містом стали фонтан, млин, голуб, подушка й ліхтар. Всі ці
незвичайні ролі майстерно зіграла Юлія Смузь.
На відкриття завітали, як
діти, так і дорослі – цікаво було всім. Кожен мав змогу поставити своє питання
Ользі під час онлайн-конференції. Мене зацікавило декілька з почутих:
–
Як легше фотографувати: ловити емоції чи коли тобі позують?
– Ловити емоції, звісно
складніше, але це приносить мені колосальне задоволення, так знімки виходять
більш справжні. Але й не так просто, коли тобі позують: треба поставити людину
в кадр, зробити так, щоб усе було невимушено і правдоподібно. Інакше фотографія
буде штучною або ризикує на статус беземоційної.
– Яких
кадрів тут більше? Де Ви ловите емоції чи де вам позують?
– Де
ловлю емоції, відсотків 80. Частина з них взагалі зроблена, коли мені казали: «Почекайте,
не знімайте, я нормально стану».
– Ви фотографуєте у сукні і на
підборах?
– Ще
б пак! Найкрутіші кадри так і робляться. Тому я знаю, як «приємно» зчісувати
лікті об асфальт заради фото, а мама знає, як відпирати пил від суконь,
особливо від нарядних.
До речі, свої враження
від заходу Ольга запропонувала занотувати у цидулках, які склали в сувенірний
об’єктив. Всі записочки прочитали вголос і обрали найкращу, зважаючи на
гучність оплесків із зали. Це були рядки художниці Олени Гур’євої: «Я для мами –
Квітка, не заноза. Подарую мамі я мімозу».
Виставку можна відвідати
протягом місяця. Раджу всім зробити це. Принаймні я, переглянувши світлини,
дізналася, де в Борисполі можна ефектно сфотографуватися і знайшла кілька
знайомих облич. Може, і на вас полювала камера Ольги Сергіївни? Перевірити це
можна за адресою вул. Київський Шлях, 89. Попри табличку «Ремонт», вхід до
виставкової зали вільний.
Дар’я ГОНЧАРУК, Ельміра ДАН,
фото Тетяни Підгурської
Немає коментарів:
Дописати коментар