Шоколадно-цукрова розповідь, бо кожне речення солодке

Львівська майстерня шоколаду – надзвичайне місце! Я ще ніколи не бачила стільки солодощів водночас, не враховуючи того разу, коли моя бабуся готувалася до кінця світу в 2012 році: організувала склад вишневого варення в моїй кімнаті.

Коли підійшла до вітрини з цукерками, була в шоці від різноманіття солодощів. Їх до нестями красивий вигляд, приємний запах ледь не доводив нас до запаморочення.

Уявіть мою радість, коли дізналась про те, що ми власноруч зробимо цукерку.

 Спочатку всі розмріялися, що виготовлять такі ж красиві та охайні солодощі, як на вітрині, щоб похизуватися з батьками та й всім світом в соцмережах, мовляв «Я справжній майстер шоколадної справи! Погляньте».

Але коли на стіл поставили три тарілочки з топленим шоколадом, ми не змовляючись, кинулися працювати, керуючись девізом «Клади якнайбільше!» Черпали по черзі білу, світло-коричневу і яскраво-горіхову суміші ложками, заповнюючи нею всю паперову «дощечку». І ця гора солодкої магми щедро посипалася кокосовою стружкою, рожевим цукром та білими кульками. Цукерка-велетка без натяків на естетику: головне – смачна!

Лише наша викладачка не демонструвала пристрасть солодкоїжки: вона зробила чотири милі цукерочки з акуратним візерунком на кожній.

Пам'ятаєте, я казала, що ми збиралися хизуватися нашими витворами? Більшість сфотографувала шедевр Ольги Сергіївни та видала його в соцмережах за свій.

Екскурсоводом (точніше кажучи: постачальником шоколаду) стала Марина Гнатюк. Вона розповіла нам шоколадні історії, з яких ми дізнались, що саме Колумб завіз какао до Європи, що білий шоколад важко назвати шоколадом через відсутність у ньому какао тощо.  

Марина в «Майстерні» працює офіціантом. Та іноді «обмінюється» посадами з колегами. Працює у закладі більше ніж три місяці й зізнається: за цей час колектив став для неї сім’єю.

Вона, як і більшість працівників «Львівської майстерні», студентка. Однак Маринин фах не такий вже й кулінарний: вчиться на еколога. Каже, шоколад – незамінний атрибут під час сесії. Тут його – хоч греблю гати.

До речі, про історію заснування «Львівської майстерні» ми теж дізналися зі слів Марини. Як гадаєте, чи може людина за одну ніч виготовити 2000 шоколадних цукерок? І це для ярмарки. Моя відповідь – так. Адже саме цей «подвиг» львів’янки пані Наталії і став поштовхом до відкриття власної «шоколадної фабрики».  

Заїдали почуту інформацію тортиком, запивали – ароматним чаєм. Потому розважались, переглядали мультики, спілкувалися.

О! Наші цукерки нарешті готові. В кінці майстер-класу нам подарували симпатичні конвертики. Не з листами, а з шоколадом всередині.

Діана Костюк