Підйом о п’ятій ранку, штовханина в метро, невідомі дороги, смикання людей «А
підкажіть-но нам…», неввічливі працівники підземки, у яких квитки не так просто
попросити, кілька годин-прослуховувань дослідницької роботи колег з усієї Київської області, привітання Героїв, –
все це нам подарувала Біла Церква.
Цього разу ми – журналісти-краєзнавці – вирушили на обласну
краєзнавчу конференцію. Тема – дуже важлива: «Герої серед нас: сучасні
захисники України". Захід присвячується до Дня Гідності та Свободи.
21 листопада учні Київщини з’їхалися до Білоцерківської ЗОШ
І-ІІІ ступенів № 6, де й відбулася конференція. Вирушили ми туди, звісно ж, на чолі
з нашим керівником – Ольгою Сергіївною.
Наша колега Альона Журавська тремтіла в маршрутці –
хвилювалася, бо була доповідачем. Я й Андрій Сахно поїхали як слухачі. Ну ви
розумієте: моральна підтримка, прогулювання контрольних робіт в школі й, звісно
ж, «борг перед професією»: хто ж текст про це напише, хто ж пофотографує, як не
ми?! Але це – вже зовсім інша історія.
Програма конференції непроста: слухаючи про захисників України,
пізнаючи їхню історію, в серці щось пересмикується – і хочеться самій полинути
в боротьбу, хоча б у боротьбу з собою, своїми сумнівами, труднощами; хочеться
подякувати захисникам за їх небайдужість.
Своє зворушливе слово сказав Роман Засуха – директор
Гребінківської гімназії Васильківського району, учасник АТО. Слухати його було найцікавіше.
Чоловік, який перебував у полоні,
розповідав подробиці життя воїнів, від яких по шкірі – мурашки. Він душею повертався
в минуле і закликав нас, пам’ятаючи уроки «вчора», будувати щасливе «завтра». Слухаючи
його виступ, мене одразу охопило переживання за хлопців, які зараз захищають Україну.
До слова були запрошені й інші почесні гості заходу: Ігор
Чайківський – нині заступник директора Васильківського районного центру дитячої
та юнацької творчості, учасник АТО – доброволець батальйону «Донбас»; Дмитро
Керосиров – керівник гуртка «Захисник України» Володарського районного Центру
дитячої та юнацької творчості, учасник АТО; Ірина Дунаєва – директор Центру
військово-патріотичного виховання і допризовної підготовки «Звитяга»
Білоцерківської міської ради, переселенка з Криму. Історія цієї жінки нікого не
залишила байдужим. Саме їй присвячено роботу одного з переможців акції Богдана
Кавацюка «Життя випробовує всіх». Пані Ірина розповідала, як стала свідком
окупації півострову, як не могла залишити випускників (вони саме готувалися до
іспиту з української мови), тому й не стала виїжджати з Криму аж до прощання з
ними на випускному вечорі. Нині вона виховує патріотів на Київщині, навчає
школярів основам військової підготовки.
Хвилина мовчання на честь загиблих в АТО. Ігор Чайківський
дарує присутнім кілька пісень у супроводі гітари. Слова до одної з них,
написані третьокласницею, не змінював, лише склав приспів – каже щиріших слів,
певно, ніколи не чув і зізнається дитячі малюнки, як би скептично не ставилися
до цього дорослі люди, на фронті завжди гріли душі захисників.
Потому нас поділили на секції, ми потрапили в п'яту. Розійшлися
по кабінетах слухати доповіді один одного.
Хвилюють історії Віталіни Дуженко «Дві сторони однієї Батьківщини»,
В'ячеслава Антонюка , який розповідав про свого відчайдушного тата. Виступ Яни
Козубенко теж присвячений найріднішій людині, захиснику її родинного вогнища –
батьку.
Єгор Мордовенко віддав пошану своєму другові Владиславу
Чужу, Павло Сергієнко розповідав про долю переселенців, Діана Любченко – про захисника Сергія Івановича Ручку. Аж ось
черга нашої Альони Журавської. Попри те, що вона репетирувала виступ під час
поїздки в метрополітені, через шум ми не чули її спроб, тож як їй вдалося
стиснути величезний масив інформації про нашого земляка Георгія Тороповського
до 7 хвилин, дізнаємося зараз. Хоча Альона перехвилювалася і в деяких місцях
розгублювався, її виступ вразив, історія про наймолодшого загиблого воїна-добровольця
Г. Тороповського не залишила байдужими слухачів.
Наймолодшим учасником конференції був В'ячеслав Антонюк. Навчається він у 4 класі.
До Білої Церкви приїхав з учителькою, яка підтримувала хлопчика, як рідна мати.
Попри безліч поглядів дорослих, В'ячеслав не розгубився, не забув жодного рядочка
і розказав доповідь про свого татка-героя, як вірш. І хоча він наймолодший –
гідно та мужньо презентував свого тата, поставив його у приклад всім присутнім.
Зі слів хлопчика, він і сам хоче стати героєм.
Історія Павла Сергієнко не менш зворушлива. Він – учень шостого
класу – пережив жахливі події на Сході, емоційно розповів про те, як переселенцям
важко покидати домівку, освоюватися в нових містах та знаходити нових друзів.
План конференції трохи з'їхав: замість 14:00 вона закінчився
майже о 15:00 – та ці виступи варто було послухати, тож за зайвою годиною часу
не шкодуємо.
Такі заходи дуже важливі, бо піднімають патріотичний дух
у людей, незалежно від віку та вподобань. Країна має знати своїх героїв!
Дар’я
ГОНЧАРУК,
фото Андрія САХНА
Немає коментарів:
Дописати коментар