Чергова
перерва. Здається, вже
п’ята за сьогодні. Нудний урок нарешті закінчується. Щасливий, вже настільки рідний
дзвінок розриває тихе шелестіння сторінок. Усі ми повільно складаємо речі в
рюкзаки. Ліниво виходимо з класу. Дорогою я «кидаю» вчительці «До побачення» й
спускаюся сходами. Декілька разів встигаю спіткнутися й ледь не падаю. По
закону жанру, зараз мене має спіймати якийсь красень, але його немає.
На сходах
зустрічаю Діану з подружками. З криками щастя кидаємося один одному на шиї:
обійми річ приємна.
Прошу
незнайомого хлопчика, з яким я вже декілька місяців вітаюсь, але так і не знаю,
як його звуть, передати привіт «Малому».
Поспішаю до
їдальні, адже вже встигла загубити з поля зору однокласниць, з якими йшла туди
за компанію.
Із скуйовдженим
волоссям залітаю в їдальню й кидаю рюкзак на перший-ліпший стілець. Купую «Артек»
і сік. «12 гривень»! Подорожчав сік...
Тільки встигаю
відкрити вафлі, як половина смаколика зникає в руках дівчинки. Обіймаю й
Марічку, і вона знову тікає: цього разу спостерігати за Максимом – найкращим
другом Христини.
Дзвінок на
урок. Швидко збираємося, викидаємо сміття. Дорогою встигаю забігти на другий
поверх й обійняти молодшого брата, посваритися з «боксером» Мішею. Треба поспішати
нагору. На урок таки встигаю.
Анастасія Сахно
Немає коментарів:
Дописати коментар